Четвер, 02 квітня
Українська мова
* Прочитай казку Л. Ворониної "Слон на ім'я Гудзик ". Запиши декілька запитань за змістом казки.(3-4 запитання)* Запиши слова. Познач закінчення, основу, корінь у наступних словах:
Кора, береза, веселий, клас, земля, риба.
*До поданих слів добери спільнокореневі слова. Познач корінь.
Риба - ...
Зима - ...
Ліс - ...
Звичайно, у кожної людини є таємниці. Яся теж мала секрет і знала, що ніколи й нікому про нього не розповість. Бо все одно їй ніхто не повірить. І справді, хіба можна уявити, що одного ранку дівчинка раптом знайшла під кущем бузку маленького слоника? І не подумайте, що цей слоник був іграшковий. Ні! Ясин слоник був живий-живісінький. І все у нього було, як у справжнього слона: вуха, схожі на лопухи, довгий хобот і тоненький хвіст. От тільки у Ґудзика (згодом виявилося, що звуть слоника саме так) все було малесеньке, і сам він спокійно вміщався у кишені Ясиної курточки. Але найголовнішим було те, що Ґудзик умів вигадувати найцікавіші у світі пригоди. Якщо ви разом із дівчинкою Ясею хочете долучитися до пригод неймовірно веселого й винахідливого слона Ґудзика — прочитайте цю книжку.
— Ясочко, ти вже заплела коси? — запитала бабуся, почувши, що онука зібралася надвір.
Але Яся у відповідь тільки мугикнула щось нерозбірливе і швидко вибігла з квартири. Адже найбільше у світі дівчинка не любила заплітати свої довгі золоті коси. Насправді коси в неї були русяві, але на сонці вони починали мінитися й виблискувати золотою барвою, і, напевно, тому усі родичі й знайомі називали Ясю Золотою Дівчинкою.
Щиро кажучи, Ясі коси вже добряче набридли: заплітати їх щоранку страшенно не хотілося. Якби ж вона знала, які дивовижні й таємничі події розпочнуться саме через її незаплетені коси, мабуть, того весняного ранку вона б послухалася бабусю.
А втім, хтозна, адже тоді б вона не познайомилася...
Отже, почнімо все спочатку. Вибігши з під’їзду, Яся одразу ж підійшла до маленького кіоска, розмальованого усілякими смакотами, і попросила в огрядної продавщиці:
— Будь ласка, мені дві кульки суничного морозива у вафельному ріжку!
Потім, замружившись від задоволення, почала їсти морозиво і роздивлятися квітучий кущ бузку, що саме вкрився чудовими фіолетовими кетягами. Бузок пахнув так ніжно й солодко, що Яся нахилилася низько- низько над рясними суцвіттями і почала вдихати отой чудовий весняний запах.
Та що це? Довгі пасма золотавого волосся зачепилися за старі сухі гілки, і Яся заплуталася у бузковому кущі, як муха в павутинні.
— Ой-ой-ой! — запхинькала дівчинка й спробувала виплутатися.
Коли їй вже майже пощастило це зробити, вона завмерла від переляку. Яся побачила, як у траві під кущем ворушиться щось сіре й маленьке.
Спершу вона подумала, що то мишка. І вже навіть хотіла закричати тоненьким пронизливим голосом, як це роблять усі дівчата, побачивши мишу.
Але раптом Яся розгледіла схожі на лопухи вуха, товсті ноги-стовпчики і довгий хоботок, який довірливо потягся до її руки. То був маленький, завбільшки з рукавичку, слоник.
Раз! І Слоник спритно вихопив у дівчинки недоїдений вафельний ріжок з морозивом, швиденько запхав його у рота й апетитно захрумкотів, тупцяючи від задоволення.
Яся мимоволі засміялася, а коли малий ненажера перестав плямкати, взяла його на руки, обережно поклала до кишені і понесла додому.
Видно було, що слоник не мав нічого проти того, аби познайомитися з Ясею ближче.
— Цікаво, а що їдять слони? — вголос подумала дівчинка, коли вже тихенько, щоб не побачила бабуся, занесла слоника до своєї кімнати.
— Слони їдять усе! До речі, мене звуть Ґудзик, і надалі прошу звертатися до мене саме так.
Яся навіть не здивувалася, що слоник уміє розмовляти, адже одразу зрозуміла, що Ґудзик — чарівний.
— Ну добре, тоді посидь тут тихенько, а я піду щось пошукаю на кухні.
Яся поклала Ґудзика в іграшкове ліжечко, що стояло в кутку кімнати, накрила його ковдрою і вискочила з кімнати.
Чомусь їй здавалося, що слоник страшенно зголоднів. Не дарма ж він так пожадливо з’їв морозиво. Вона притягла дві булочки, халву, кілька бананів, п’ять зефірин і пакетик чіпсів.
Ґудзик вистрибнув із ліжечка, як пружина, витягнув свій довгий хоботок, і Ясі здалося, що слоник просто всмоктав у себе всю їжу, наче пилосос.
— Нічого собі апетит! Добре, що ти такий маленький, а то б я тебе не прогодувала. Ой, ти що, і упаковку від чіпсів проковтнув?
— А тобі що, шкода?! До речі, упаковка була дуже смачна — свіжа й хрумкотлива,— задоволено промовив слоник.— А тепер, коли я вже наївся, настав час трохи погратися. Ти які ігри любиш найбільше?
Тільки-но Яся зібралася відповісти, що найбільше любить гратися з лялькою Марусею — розповідати їй різні фантастичні історії, годувати з ложечки і вкладати спати,— як Ґудзик підскочив на місці, кілька разів перевернувся в повітрі і вигукнув:
— А я люблю гратися у старовинну слонячу гру, яка зветься «упіймай слона за хвіст!».
— А що ж тут цікавого? — здивувалася дівчинка.— Ну, вхоплю я тебе за хвоста, а що далі?
— От коли вхопиш, тоді й дізнаєшся,— хитро промовив слоник і кинувся навтьоки.
Дівчинка крутилася по кімнаті мов дзиґа, вимахувала руками, намагаючись упіймати верткого Ґудзика. Але він щоразу вислизав з Ясиних рук, дріботів товстенькими ніжками по підлозі і вмить опинявся в іншому кутку кімнати.
— Попався! — радісно закричала дівчинка, коли врешті вхопила слоника за хвоста.— А що тепер робити?
Слоник перевів подих — він таки добряче захекався, поки тікав від дівчинки,— а тоді поважно сказав:
— Тепер, за правилами нашої гри, хто переміг, має виконати будь-які три бажання переможеного.
— Гей, Ґудзику, ти щось наплутав! Усе має бути якраз навпаки — це ти маєш виконувати мої бажання.
— Привіт! Цікаво, хто краще знає слонячі правила — ти чи я? — образився слоник.
Яся злякалася, що він взагалі може розсердитися і піти геть, тому швидко згодилася:
— Ну, звичайно, ти! А що ти хочеш, щоб я зробила?
Слоник замружився, хвилинку промовчав, а потім дуже тихо сказав:
— Я хочу, щоб ти зробила зиму.
— Та ти що, жартуєш?! — засміялася Яся.— Я ж не чарівниця. Як у травні я можу зробити зиму?
— От бачиш, знову ти все псуєш! Хіба так граються? Поглянь, як треба.
Слоник тричі змахнув вухами-лопухами, тричі підстрибнув на місці, а потім легенько торкнувся хоботом Ясиної руки.
— Тепер починай чаклувати. Чари здійсняться тільки тоді, коли ми все робитимемо разом. Адже я жодного разу не бачив, як святкують Різдво й Новий рік. А моє бажання зветься: Різдвяна казка.
Кора, береза, веселий, клас, земля, риба.
*До поданих слів добери спільнокореневі слова. Познач корінь.
Риба - ...
Зима - ...
Ліс - ...
Життєвий та творчий шлях Леся Ворониної .
Леся Воронина
(21.03.1955, Київ) – письменниця, журналістка, перекладачка. Народилася в
Києві. Навчаючись у школі, зацікавилася українським фольклором, співала у хорі
«Гомін», а також захопилася східними двобоями та йогою. 1972 р. вступила на
заочне відділення філологічного факультету Київського держуніверситету ім. Т.
Г. Шевченка, який закінчила 1979 р.
За роки навчання встигла попрацювати
кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на
деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту
в Пирогово та на багатьох інших роботах. Мандрувала Україною (автостопом) та
Польщею (на байдарках). 1987–1991 рр. – редактор відділу літератури та
мистецтва журналу «Україна». З 1991 року працювала у дитячому журналі
«Соняшник» (з 1992 до 2006 - головний редактор
часопису). Нині – автор та ведуча програм на Радіо Культура. Член Спілки
письменників України, член Асоціації Українських письменників. Пише для дітей.
Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна
Ворон, Олена Вербна, Сестра Лесич. Перекладає з польської мови (твори
Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени
Бехлерової та ін.)
За суперцікаві та захоплюючі книги
письменниця Леся Воронина стала лауреатом численних літературних конкурсів. Вже
у 2004 році вона стала лауреатом Всеукраїнської акції “Книжка року” за книжку
“Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру”. Скільки дітей із захопленням
читають іронічні детективи, об'єднані у серію “Суперагент 000”: “У пащі
крокодила”, “Пастка у підземеллі”, “Таємниця підводного міста”, “У залізних нетрях”,
“Таємниця золотого кенгуру”. Герой цих повістей – незламний суперагент
000 Гриць Мамай. Він перемагає найпідступніших ворогів, розплутує
найзагадковіші злочини і рятує світ від неминучої загибелі, викривши міжнародну
терористку бабусю Ніндзя. Кожна повість містить багато блискучого і дотепного
гумору, іронії, тому вони цікаві і дорослому читачеві.
Ознайомлення з книгою письменниці «Слон на ім’я Ґудзик»
Слони бувають не лише в зоопарку!
От Яся знайшла свого слоника... під кущем бузку. І був він не лише маленьким, а
ще й дуже незвичайним. Таким, що вміє легко начарувати зиму – і забрати зі
собою золотоволосу Ясю в різдвяну казку. А там засніжений ліс, заманюки,
хлопчик Сень, добрий олень Мартин і крихітний слон на ім’я Ґудзик.
Цікаві факти про слона
Слони живуть стадами, де головною
є найстарша слониха. Іншими словами, панує матріархат. Слони не залишають один
одного в біді, вони не залишать малюка, який втратив матір. З масою трохи
більше ніж 5 кг, мізки слона більше, ніж у будь-якої іншої наземної тварини. Їм
властиво велика різноманітність емоцій і почуттів, включаючи горе, грайливість, співчуття і самосвідомість. Вони
чують музику і навіть можуть використовувати музичні інструменти, а також
малювати. При зустрічі слони вітаються - потиснувши хоботи. Слони плавають
добре, але не можуть стрибати, або бігти галопом. У них дійсно є тільки два
варіанти ходи: прогулянка і більш швидка хода, яка подібна бігу.Найбільший
офіційно «зареєстрований» слон мав вагу 12000 кг. Вага африканського слона може
досягати 7,5 тонн. А висота в плечах - 4 м. Індійські слони на третину легші та
досягають у висоту не більше 3 м.Через гігантські розміри слони довго шукають
їжу. Дорослий слон може з’їсти 200 кілограмів трави, пагонів чагарників та листя
за день. П’ють слони від 100 до 300 літрів на добу, залежно від температури
навколо. І це тоді коли хобот цього велетня вміщує всього 7,5-8 літрів рідини.
Через великий апетит зуби слона дуже швидко зношуються і змінюються не 2 рази
як у людей, а 6 або 7 разів.Слони сплять стоячи, зібравшись разом у щільну
групу; тільки слоненята лягають спати на землю. Живуть слони близько 70-80
років, а народжувати потомство можуть до 50 років. Найстарший зареєстрований
слон прожив 82 роки.
СЛОН НА ІМ'Я ҐУДЗИК
Оповідання
Звичайно, у кожної людини є таємниці. Яся теж мала секрет і знала, що ніколи й нікому про нього не розповість. Бо все одно їй ніхто не повірить. І справді, хіба можна уявити, що одного ранку дівчинка раптом знайшла під кущем бузку маленького слоника? І не подумайте, що цей слоник був іграшковий. Ні! Ясин слоник був живий-живісінький. І все у нього було, як у справжнього слона: вуха, схожі на лопухи, довгий хобот і тоненький хвіст. От тільки у Ґудзика (згодом виявилося, що звуть слоника саме так) все було малесеньке, і сам він спокійно вміщався у кишені Ясиної курточки. Але найголовнішим було те, що Ґудзик умів вигадувати найцікавіші у світі пригоди. Якщо ви разом із дівчинкою Ясею хочете долучитися до пригод неймовірно веселого й винахідливого слона Ґудзика — прочитайте цю книжку.
— Ясочко, ти вже заплела коси? — запитала бабуся, почувши, що онука зібралася надвір.
Але Яся у відповідь тільки мугикнула щось нерозбірливе і швидко вибігла з квартири. Адже найбільше у світі дівчинка не любила заплітати свої довгі золоті коси. Насправді коси в неї були русяві, але на сонці вони починали мінитися й виблискувати золотою барвою, і, напевно, тому усі родичі й знайомі називали Ясю Золотою Дівчинкою.
Щиро кажучи, Ясі коси вже добряче набридли: заплітати їх щоранку страшенно не хотілося. Якби ж вона знала, які дивовижні й таємничі події розпочнуться саме через її незаплетені коси, мабуть, того весняного ранку вона б послухалася бабусю.
А втім, хтозна, адже тоді б вона не познайомилася...
Отже, почнімо все спочатку. Вибігши з під’їзду, Яся одразу ж підійшла до маленького кіоска, розмальованого усілякими смакотами, і попросила в огрядної продавщиці:
— Будь ласка, мені дві кульки суничного морозива у вафельному ріжку!
Потім, замружившись від задоволення, почала їсти морозиво і роздивлятися квітучий кущ бузку, що саме вкрився чудовими фіолетовими кетягами. Бузок пахнув так ніжно й солодко, що Яся нахилилася низько- низько над рясними суцвіттями і почала вдихати отой чудовий весняний запах.
Та що це? Довгі пасма золотавого волосся зачепилися за старі сухі гілки, і Яся заплуталася у бузковому кущі, як муха в павутинні.
— Ой-ой-ой! — запхинькала дівчинка й спробувала виплутатися.
Коли їй вже майже пощастило це зробити, вона завмерла від переляку. Яся побачила, як у траві під кущем ворушиться щось сіре й маленьке.
Спершу вона подумала, що то мишка. І вже навіть хотіла закричати тоненьким пронизливим голосом, як це роблять усі дівчата, побачивши мишу.
Але раптом Яся розгледіла схожі на лопухи вуха, товсті ноги-стовпчики і довгий хоботок, який довірливо потягся до її руки. То був маленький, завбільшки з рукавичку, слоник.
Раз! І Слоник спритно вихопив у дівчинки недоїдений вафельний ріжок з морозивом, швиденько запхав його у рота й апетитно захрумкотів, тупцяючи від задоволення.
Яся мимоволі засміялася, а коли малий ненажера перестав плямкати, взяла його на руки, обережно поклала до кишені і понесла додому.
Видно було, що слоник не мав нічого проти того, аби познайомитися з Ясею ближче.
— Цікаво, а що їдять слони? — вголос подумала дівчинка, коли вже тихенько, щоб не побачила бабуся, занесла слоника до своєї кімнати.
— Слони їдять усе! До речі, мене звуть Ґудзик, і надалі прошу звертатися до мене саме так.
Яся навіть не здивувалася, що слоник уміє розмовляти, адже одразу зрозуміла, що Ґудзик — чарівний.
— Ну добре, тоді посидь тут тихенько, а я піду щось пошукаю на кухні.
Яся поклала Ґудзика в іграшкове ліжечко, що стояло в кутку кімнати, накрила його ковдрою і вискочила з кімнати.
Чомусь їй здавалося, що слоник страшенно зголоднів. Не дарма ж він так пожадливо з’їв морозиво. Вона притягла дві булочки, халву, кілька бананів, п’ять зефірин і пакетик чіпсів.
Ґудзик вистрибнув із ліжечка, як пружина, витягнув свій довгий хоботок, і Ясі здалося, що слоник просто всмоктав у себе всю їжу, наче пилосос.
— Нічого собі апетит! Добре, що ти такий маленький, а то б я тебе не прогодувала. Ой, ти що, і упаковку від чіпсів проковтнув?
— А тобі що, шкода?! До речі, упаковка була дуже смачна — свіжа й хрумкотлива,— задоволено промовив слоник.— А тепер, коли я вже наївся, настав час трохи погратися. Ти які ігри любиш найбільше?
Тільки-но Яся зібралася відповісти, що найбільше любить гратися з лялькою Марусею — розповідати їй різні фантастичні історії, годувати з ложечки і вкладати спати,— як Ґудзик підскочив на місці, кілька разів перевернувся в повітрі і вигукнув:
— А я люблю гратися у старовинну слонячу гру, яка зветься «упіймай слона за хвіст!».
— А що ж тут цікавого? — здивувалася дівчинка.— Ну, вхоплю я тебе за хвоста, а що далі?
— От коли вхопиш, тоді й дізнаєшся,— хитро промовив слоник і кинувся навтьоки.
Дівчинка крутилася по кімнаті мов дзиґа, вимахувала руками, намагаючись упіймати верткого Ґудзика. Але він щоразу вислизав з Ясиних рук, дріботів товстенькими ніжками по підлозі і вмить опинявся в іншому кутку кімнати.
— Попався! — радісно закричала дівчинка, коли врешті вхопила слоника за хвоста.— А що тепер робити?
Слоник перевів подих — він таки добряче захекався, поки тікав від дівчинки,— а тоді поважно сказав:
— Тепер, за правилами нашої гри, хто переміг, має виконати будь-які три бажання переможеного.
— Гей, Ґудзику, ти щось наплутав! Усе має бути якраз навпаки — це ти маєш виконувати мої бажання.
— Привіт! Цікаво, хто краще знає слонячі правила — ти чи я? — образився слоник.
Яся злякалася, що він взагалі може розсердитися і піти геть, тому швидко згодилася:
— Ну, звичайно, ти! А що ти хочеш, щоб я зробила?
Слоник замружився, хвилинку промовчав, а потім дуже тихо сказав:
— Я хочу, щоб ти зробила зиму.
— Та ти що, жартуєш?! — засміялася Яся.— Я ж не чарівниця. Як у травні я можу зробити зиму?
— От бачиш, знову ти все псуєш! Хіба так граються? Поглянь, як треба.
Слоник тричі змахнув вухами-лопухами, тричі підстрибнув на місці, а потім легенько торкнувся хоботом Ясиної руки.
— Тепер починай чаклувати. Чари здійсняться тільки тоді, коли ми все робитимемо разом. Адже я жодного разу не бачив, як святкують Різдво й Новий рік. А моє бажання зветься: Різдвяна казка.
ЯДС
* Подивись за посиланням відео про ознаки весни і запиши у зошиті з української мови , який весняний місяць тобі подобається найбільше і чому.
Мені найбільше до вподоби місяць …., тому що …
Математика
*Опрацювати тему "Коло, круг та їхні елементи"
*Опрацювати №408, 409, 410 за підручником (усно)
*Накреслити коло радіусом 1 см та 2 см.
*Виконати завдання №420
Зразок:
Якщо с = 40, то 76 - (с + 8) = 76 - (40 + 8) = 28
Зверніть увагу на підкреслені числа.
* №426
Периметр прямокутника: Р=а+b+a+b або P=(a+b) * 2
